Ідея “освіти для життя” виглядає привабливою, але насправді є спробою замінити справжню мету освіти — розвиток мислення, допитливості та здатності до пізнання – короткостроковими, побутовими цілями. Це пояснення провалу попередніх реформ, що не дали очікуваних результатів, і зручний спосіб уникнути відповідальності.
Концепція хибна з кількох причин. По-перше, діти не мають прагматичної мотивації – вони грають, досліджують і розвиваються не для практичної користі. По-друге, вона протиставляє прикладні знання всьому, що формує культуру й мислення – математиці, музиці, поезії. По-третє, побутові вміння не замінюють професіоналізму, якого досягають завдяки ґрунтовним знанням. І нарешті, підхід «щоб знадобилось у житті» підкріплює хибну ідею, що життя і праця — протилежні речі.
Насправді, діти навчаються тоді, коли потрапляють у середовище, яке їх приймає, і до якого цікаво долучатися. Це забезпечують школи з різними підходами, компетентні й залучені вчителі, сильна держава. Це складніше, дорожче, але зрозуміло, як робити – питання лише у пріоритетах.
Концепція “освіта для життя” (англ. education for life, education for living) не має одного конкретного автора, але як ідея, вона розвивалася у ХХ столітті в різних педагогічних і соціальних контекстах – особливо в системах освіти США, Канади, Великої Британії, а також у програмах ООН, ЮНЕСКО та ВООЗ.
Де і коли вона використовувалась:
- США, 1930–1950-ті роки. Після Великої депресії американські освітні реформатори, зокрема Джон Дьюї (хоча він не є прямим автором терміна), просували ідеї практичної освіти, яка має готувати учня до активного громадського та трудового життя. Відбувся зсув від класичної освіти до життєвих навичок – основ грамотності, управління фінансами, здоров’я, побутових вмінь тощо.
- ЮНЕСКО з 1970-х років почала формулювати ідеї компетентнісного підходу та освіти впродовж життя (lifelong learning), а також life skills education – освіти життєвих навичок. Основна увага приділялася країнам, що розвиваються, і проблемам молоді (здоров’я, безпека, права, робота).
- ВООЗ – Life Skills Education for Children and Adolescents in Schools (1993). Це ключовий документ, який систематизував так звану освіту життєвих навичок: критичне мислення, прийняття рішень, комунікація, управління емоціями, здоровий спосіб життя тощо. Програма була розрахована на інтеграцію у шкільні курси.
- Європа та країни пострадянського простору (2000–2020-ті). У рамках модернізації освіти, зокрема, під впливом PISA та Болонського процесу активно впроваджувався компетентнісний підхід, що часто формулювався як “освіта для життя” – тобто така, яка дає змогу адаптуватися до змін, бути конкурентним, соціально активним тощо.
Узагальненюючи вищесказане…
- Автори: конкретного автора нема, але засновниками ідеї є Джон Дьюї, Пауло Фрейре, педагоги ЮНЕСКО і ВООЗ.
- Мета: сформувати у людини набір життєво важливих компетентностей для адаптації у світі, що змінюється.
- Критика: зведення освіти до утилітарних знань може знецінити її гуманітарну, культурну, теоретичну складову.