Розказали нам цю історію наші друзі-програмісти. Привели вони до першого класу своїх діток. Перший четвер вересня о 19:00 як у всіх – батьківські збори, де, зазвичай, чути одну й ту саму фразу: “Здавайте, панове, гроші на ремонт”.

– А чому ми повині оплачувати ремонт – питають айтішніки.
– Грошей нема! – відповідає вчителька.
– Чому це “нема”? Ми ж платимо податки! – кажуть наші татусі-програмери, і далі роблять запит до районо, отримують офіційну відповідь: “Гроші є, і тих коштів неоприходуваних 4,5 млн.грн. – просто батьки НЕ пишуть заяв – тобто не просять, а роблять за свої. Мабуть, вже звикли.

Далі: їм виділили гроші і на ремонт, і на меблі. Всі інші класи робили ремонт “за свої” – традиція вже така!

Далі – цікавіше. Збирає вчителька другі збори і каже: “Тепер треба все прибрати після ремонту”. Всі мовчки і невдоволено погоджуються, а от айтішніки – ні. Питають:
– А чому ми повині прибирати, якщо у в штаті школи є прибиральники?
– Так їх не вистачає – відповідь вчительки.
Татусі знов – запит у районо. Звідти офіційна відповідь: “у штаті школи повино бути на той метраж – 15 прибиральниць і власне, зарплати на них виділяються”…
Ви вже зрозуміли, що батьки нічого не прибирали!

І вишенька на торт: десь татусі вичитали, що діти не зобовязані ходити у школу у формі – їм з цього приводу не мають права робити зауваження і не мають права не пускати на заняття. У цих батьків, звичайно, є гроші, але їх філософія така: ми платимо податки і хочемо, щоб для наших дітей все працювало! І не батьки повині догоджати подарунками директору школи, а директор повинен гарно працювати, або піти з посади. Ось так.

Радимо прочитати: Міносвіти коментує про “благодійні внески” у школах.